Людмила Ничай

Проекти мистецьких резиденцій як медіатори культурних змін та побудови стратегій сталого розвитку.

Поняття «арт-резиденції» з’явилося досить давно, ще на початку 20-го століття, це були перші покровительські проекти, коли окремих митців запрошували благодійники пожити у їх маєтках. Починаючи з 60-х років з’являються резиденції для митців у селах та містечках, що покликані стати місцем підготовки громади до соціальних змін. На основі тенденцій народжених у 70-80-х роках побудовані концепції багатьох сучасних програм для проживання художників. У 90-х закладені перші обмінні програми між різними віддаленими країнами для налагодження культурної дипломатії та взаємопідтримки. Актуалізувався рух міжнародних резиденцій у 2000-х рр. завдяки інтернет технологіям. З появою доступу до інформації – змінилася парадигма явища. Проект пропонує роль художнику, а художник може обрати серед запропонованого актуальний для себе контекст. Сьогодні художник має призначення у конкретному місці. [3]

Назва спонукає до чіткого призначення «художника» у конкретному «місці» і надає особливого значення процесу творчості, а не кінцевого результату у вигляді твору мистецтва. Таке відношення відрізняє арт-резиденцію від «арт-кемпів» та пленерів. Завданнями останніх було створення нових творів чи серій для подальшого експонування чи реалізації, під покровительством фондів чи меценатів.[14]

Дієвими агентами у певних локаціях є митці, котрі виконуючи свою безпосередню роль, стають аніматорами культури, що накладає певну відповідальність. Зазначимо, що термін «аніматори культури»  – визначення для людей мистецтва та менеджерів культури, що несуть позитивні зміни партисипативними методами. [13]

На сьогодні існує всесвітня мережа арт-резиденцій, що підтримуються такими організаціями як TransArtist, RESartist, Resources for artists, Partners & networks, Alliance of Artists’ Communities, DutchCulture, GAI, IGBK, Finnish Artists’ Studio Foundation, SCCA – Ljubljana. Вони допомагають в менеджменті та просуванні інформації у світовій мережі міжнародним резиденціям, а також митцям з різних континентів знаходити своє місце призначення. У багатьох матеріально успішних країнах існують внутрішні асоціації арт-резиденцій, що є членами міжнародної спільноти. Малі країни чи економічно відсталі, об’єднуються за географічною приналежністю, на базі вищеназваних організацій. Існують наступні інституції : China Residencies (Китай), Finnish Artists’ Studio Foundation (Фінляндія), Touring Artists (Німеччина), artinresidence.it (Італія), AIR_J (Японія), AiR Platform NL (Голландія та Фландрія), residency_network iberoamerica (Латинська Америка), Nordic Culture Point (країни Північної Європи), ArtResideRUS (Росія), Art Servis (Словенія), Art Motile (Іспанія), artistsinresidence.ch (Швейцарія), Arts Residency Network (Тайвань), Alliance of Artists’ Communities (США). [9] Попри це у кожному регіоні планети існують Грантові програми та культурні фонди, що опікуються матеріальною частиною існування та діяльністю арт-резиденцій, надають гранти митцям свого регіону для подорожей чи матеріально заохочують приїжджати іноземців. Вищеперераховані установи, у співпраці з спілками митців, приватним та державним сектором культури працюють на різноманітних форумах та конгресах над побудовою стратегій розвитку міжнародних та мобільних проектів.

З огляду на те, що резиденції для митців вимагають немалих матеріальних вкладень, особливо ті які передбачають одночасне перебування кількох митців, чи в результаті продукт, у їх організації мають бути зацікавлені певні інституції – так звані «стейкхолдери» — фізичні і юридичні особи, які мають легітимний інтерес у діяльності організації.

Митці в цьому випадку виконують певні ролі, за які готові платити стейкхолдери. Варто зазначити, що існують і такі резиденції у яких найбільш зацікавленими є самі митці.

Щоб віднайти зацікавлені сторони у митцях-резидентах, розглянемо потенціал резиденцій за призначенням у певному місці. До прикладу, Cheng Long Village у Тайвані – резиденція відбувається щороку у квітні-травні, триває 25 днів, художника запрошують для роботи над проектом, у якому передбачені певні умови і гонорар у розмірі 2 тис. доларів США. Cheng Long Village – рибальське містечко, яке забезпечує 80 відсотків виготовлення морепродуктів країни. У зв’язку з масовим виловом молюсків, їх очисткою та виготовлення напівфабрикатів у містечку з’явилася екологічна проблема – накопичення промислового сміття у вигляді гір мушель та різноманітних поліетиленових виробів. Вирішуючи свою екологічну проблему місцева влада за підтримки міжнародних фундації екологічної освіти у країнах Азії «Kuan-Shu Educational»,  запровадила програму резиденцій, що передбачає створення тимчасових об’єктів з вторинної сировини та одночасно задіює школярів для виховання екологічного мислення. Митець, що приїздить у резиденцію виконує роль учителя, залучаючи дітей та волонтерів до створення об’єктів. Основне завдання художника створювати твори мистецтва з нетривалим терміном життя, аби усе створене «як квітка, розквітало і перецвівши, поверталося у природу, не завдаючи їй шкоди». [4]

У даному випадку стейкхолдерами проекту є фундація «Kuan-Shu Educational» та місцева влада, бізнес та громада містечка, і звичайно художник. Роль резиденції можемо означити як просвітницьку та ековідповідальну. Роль митця лагідними методами, а саме через творчість, нести всесвітньо важливі коди, тобто виконувати роль аніматора культури. Нерідко в ролях арт-резиденцій зустрічаються глобальні цілі і зрозуміло, що для цього обирають найефективніші інструменти – аніматорів різних медіа. Мистецтво таким чином набуває «додаткової вартості» – використовуємо економічний термін, що означає вартість, яку набуває продукт у процесі виробництва від стану сировини до продукції готового до споживання, «вартість», як ціннісне судження про мистецтво. Місцева спільнота отримує чисте довкілля та покоління, що відчуватиме відповідальність за власне містечко. Місцевий бізнес отримує додаткову рекламу. Діти отримують освіту, досвід міжнародного спілкування, та вихід з культурної ізоляції. Митець може реалізувати свій проект з глобальними цінностями.

Доволі розповсюдженим явищем в останніх десять років є арт-резиденції, що організовуються освітніми закладами, розвиваючи потенціал співпраці науки і мистецтва, однією з таких є «Cambridge sustainability residency», що заснована групою зацікавлених людей зі спільними цінностями у 2010-му, а перші діалоги провела у 2013-му році.

Основною ідеєю організаторів стали слова Маршалла МакЛюена канадського філософа та філолога, автора Комунікаційної теорії, з книги «Розуміння медіа» (1964 року): «Я думаю, що мистецтво, є найбільш значним, як лінія роси, система раннього попередження, якій завжди можна довіряти, аби пояснити старій культурі, що з ними починає відбуватися»[11]. Мається на увазі так звана «точка роси», що допомагає передбачати погоду, з якою він порівнює сучасних митців, що можуть стати попередженням про майбутнє яке нас чекає. В продовження Джеф Олсон у статті «The Artist аs Distant Early Warning System», пише: «Митці часто будучи попереду свого часу не сприймаються сучасниками, бо «шукають що смердить, вже тоді, коли інші не вчули й запах», «Матеріал з сьогоднішніх заголовків є вміст вчорашнього полотен, фільмів, романів та музики. Страх надмутованих вірусів? Перечитайте якось роман Майкла Крайтона або перегляньте екранізацію «Вірус «Андромеда» тридцятирічної давності».[5] Тобто, резиденти тут працюють як метеоцентр візуалізуючи майбутнє.

Резиденція виникає досить природньо у Кембріджі, адже саме тут є можливість налагодити міжнародний діалог між науковцями та митцями, бо цьому сприяє наявність одного з найвідоміших університетів у світі, а також відомої Кембріджської мистецької школи, заснованої у 19-му столітті. Освітні заклади використовуючи свій потенціал, забезпечують резиденцію науковцями та кураторами, і відповідно, результати діалогів не залишаються лише у стінах галерей, а стають корисними знаннями для поширення принципів «сталого розвитку» серед дослідників, біологів, економістів та інших експертів. Сталий розвиток – це такий розвиток суспільства, який задовольняє потреби сучасності, не ставлячи під загрозу здатність наступних поколінь задовольняти свої власні потреби. [7]

Питання «сталого розвитку» це гуманітарна сфера, котра орієнтована на реальну ситуацію та проблематику того чи іншого місця. Для опрацювання поля проблем найефективнішим є аналітика в області культури, адже «культура» є сумарний продукт усякої діяльності у соціумі. Митці та аніматори культури найчутливіша частина соціуму, бо працюють зі смислами і рефлексують на реальність. Вони мультидисциплінарні у своїх дослідженнях. У співпраці з вузькопрофільними спеціалістами чи експертами такі дослідження набувають прикладної цінності. Результати спільних науково-культурних досліджень можуть стати основою для побудови стратегії розвитку як окремих міст, країн так і міжнародних спільнот.

Наступним прикладом переосмислення ролі митця та «доданої цінності» мистецтва обрано арт-резиденція у іспанському селі Вальє-де-Лос Педроес в годині їзди на північ від міста Кордова і є межею між областями Андалусія та Естремадура, що простягається на заході країни на кордоні з Португалією. Це одна з найменш населених областей країни.

У 2010-му році тут з’являється некомерційна організація – «La Fragua», що ставить своєю метою розвиток мистецтва в сільській місцевості та підвищення соціального контексту, в якому вона знаходиться. Куратори резиденції намагаються поєднати наукові дослідження, створення і експонування мистецтва. Проекти котрі обираються для реалізації завжди містять експеримент художника з навколишнім середовищем.

Протягом існування центру мистецтва та міжнародних художніх проектів відбулося понад 150 резиденцій художників, численні виставки, спектаклі, громадські заходи, великі навчальні програми. «La Fragua» організація, що позиціонується частиною соціальних змін в Іспанії, в довгостроковій трансформації культурного ландшафту і нагадує суспільству про потенціал мистецтва – збагачувати реальність та «готувати громадян до свободи». Розташована вона у монастирі Санта-Клара, що побудований 15-му столітті, площею в 7000 квадратних метрів, що визнаний найважливішою пам’яткою історії та архітектури в провінції Кордоба. Окрім студій для митців на території функціонує відкритий простір більше 350 метрів для творчості, діалогу та експансивного зв’язку. У селищі дуже відкриті до коллабораційних проектів громадяни та спільноти – що є досягненням п’ятирічної діяльності резиденції.

У березня 2014 за підтримки Посольства Норвегії у Мадриді, засновники «La Fragua» відкрили «Combo» – ще один некомерційний простір уже в обласному центрі, у містечку Кардова з метою ініціювати позитивну і довготривалу платформу для міжнародної співпраці. Тут іспанські художники працюють над спільними проектами з іноземними резидентами.

Місія «Combo» виходити за рамки надання можливостей для художників, що працюють в рамках спільного проекту, стимулює їх інкубувати ідеї і робити досягнення для громадськості; громадськість має відкритий доступ до процесів створення, щоб мати змогу «почути голоси інших культур зі всього світу» [6].

Місія обох центрів резиденції збагатити культурний ландшафт території, що є позбавленою туристичного інтересу іноземців, а в наслідок цього малонаселена, з невисоким рівнем достатку населення та соціальними проблемами у вигляді безробіття.

Організатори запрошують митців творити на дуже красиві та цінні як історично так і архітектурно території, але не популярні у зв’язку з позиціонуванням Іспанії як морського курорту, а не оглядового. На сьогодні ці населенні пункти з’явилися на культурній карті світу. Інформація про них розміщена на пошуковому порталі ТрансАртіст.

За подібними принципами працює «Arquetopia» арт-резиденція у Мехіко. «Arquetopia» є некомерційним фондом сприяння розвитку та соціальної трансформації через освітні, мистецькі та культурні програми. Організація унікальна із сучасним, міждисциплінарним та міжнародним підходом у таких програмах. Художники співпрацюють з місцевим бізнесом, державними та приватними установами та громадськими організаціями.

Основною метою Фонду є сталий розвиток, що досягається завдяки впровадженню чотирьох принципів викладених в усіх програмах та заходах: суспільна свідомість, загальна відповідальність, інновації та локальні мережі розвитку. «Arquetopia» прагне до створення міцного позитивного впливу на суспільство, стимулюючи економічний розвиток, створюючи робочі місця і робить свій внесок у збереження історичної, художньої та культурної спадщини. Резиденція не надає стипендій, проживання там платне, але надає доступ до бібліотечних фондів та архівів, дає можливості навчатися традиційним ремеслам та досліджувати мистецтво та культуру Мексики безпосередньо спілкуючись з її носіями. Фонд підтримує молоді місцеві музчині гурти. [2]

Розглянуті вище резиденції тримають курс на розв’язання соціальних та екологічних проблем. Для порівняння розглянемо ситуацію у  ЄС та у США.

У листопаді 1996-го року, у стародавньому місті-порту Провіденс у Род Айленді, під керівництвом Brown University та Rhode Island School of Design, Альянс Спілок Художників провів триденний симпозіум “American Creativity at Risk.”  

На той час поєднання термінів «американське» та «загроза» було достатньо провокативними, але митці, куратори, менеджери, освітяни, дослідники, меценати та бізнес все ж зібралися обговорити проблему – зниження інтересу до мистецтва та культури взагалі від держави та глядачів. На симпозіумі обговорювали майбутнє, а саме, яким американське мистецтво переступить поріг наступного тисячоліття.

На симпозіумі були поставлені наступні завдання: визначити характер творчості в історії, психології та культурній термінології; виміряти значення творчості для здоров’я і зростання американського суспільства; визначити соціальні фактори, які сприяють або перешкоджають творчості, дітей і дорослих; представити нові, інноваційні стратегії заохочення процвітання американського мистецтва, і викласти ці ідеї в план дій з відновлення творчості в якості пріоритету в державній політиці, культурі, філантропії та освіті. [10, c. 27]

В результаті, за 20 років роботи кількість арт-резиденцій в США виросла до трьох сотень. Альянс став організацією об’єднання усіх можливостей у цій області, як для американських митців так і для програм резиденцій.

У той же час у Європейському Союзі відбувалося аналогічне нарощування кількості арт-резиденцій, але з досить конкретними завданнями сприяти гостинності, добросусідству та толерантності, що було підтримано на міждержавному рівні. Такі завдання були відповіддю на попередження розгортання міжнаціональних та міждержавних конфліктів, що мають місце у багатокультурному об’єднанні, з різним рівнем економічного розвитку.  З 2010-го року працює окремо створена комісія, що об’єднує експертів та альянси для вирішення головних проблем уже не нового явища арт-резиденцій.

На сьогодні випливають на поверхню проблеми пов’язані з надто високими вимогами до соціальної ролі резиденцій і тому починають досліджувати новий потенціал для митців, аби їм було цікаво приїжджати у свої «місця призначення».

У 2011-му році були сформульовані напрацювання комісії у довіднику «Policy Handbook On Artists Residensies (European Agenda For Culture Work Plan For Culture 2011-2014)». Цільовими групами цього Довідника є люди політики, а саме національної, регіональні та місцеві органи влади в державах-членах ЄС, культурні організації (у тому числі художників резиденції) в державах-членах і в третіх країнах, практиків, потенційних спонсорів і приватного сектора. Мета даного довідника є забезпечити аналіз «вартості художників-резидентів» та визначити приклади успішних практик. У ньому також розглянуті останні тенденції, переваги і фактори успіху для інформування політиків і практиків як найкраще підтримувати і розвивати програми резиденцій в 21-му столітті. [8]

Арт-резиденції у всьому світі мають дуже різноманітні локальні ролі та задачі, що стосуються глобальної політики. Але найцікавішим є інтерес митців у цих процесах. Над цими питаннями роздумували комісія з питання арт-резиденцій пишучи стратегію розвитку культури ЄС до 2014-го року.

Вони розділили резидентів на дві цільових групи: студенти, що після навчання їдуть аби розпочати свою кар’єру художника, або вже професійні художники всередині своєї кар’єри роблять перерву.

Щодо інтересу митців у різних видах резиденцій і з великою кількістю учасників і з необхідністю працювати у коллаборації чи безпосередньо з громадами, поставало питання. Адже професія художника не ставить у пріоритет надмірну публічність. Експерти визначили чотири основних переваги резиденцій для художників:

  •        Зосередження на проекті, у віддаленому місті від звичних соціальних зобов’язань;
  •        Можливість отримати стипендію чи гонорар;
  •        Генерація нових перспектив безпосередньо у контексті, який цікавить;
  •        Створювати проекти на основі досліджень, що є актуальним трендом у мистецтві сьогодні.

Дані з рапорту роботи комісії «The artists’ residencies phenomenon» [8, с.15]  

В свою чергу українські митці, що відвідували іноземні резиденції, міжнародні симпозіуми та пленери, заохочені такою практикою стали єдиними зацікавленими особами у створені аналогів в Україні. Щодо практики резиденцій із соціальним потенціалом, можемо виділити три основних: фонд культурних ініціатив «Ізоляція», приватна майстерня-резиденція «Музичі» та Арт резиденція у Франківську. У 2015-му відбувся пілотний проект у Вінниці під назвою Культурно-мистецька резиденція «Над Богом».

Перша резиденція в Україні з’явилася 9 років тому. Її заснувала художниця Алевтина Кахідзе в своєму будинку в невеликому селі Музичі під Києвом. Після навчання у художній академії Яна Ван Ейка у Нідерландах, провівши близько 3-х років у різних європейських резиденціях, повернулась в Україну і організувала власний простір для проживання іноземних митців, аби «подорожувати не покидаючи свого будинку».

Проект Алевтини – міжнародний, тут бувають художники не лише з України, але з усього світу. Її резиденти стають носіями унікального знання про контекст. Вони перетворюються на медіаторів, які працюють краще будь-якої пропаганди, тому що їх історії завжди живі та небайдужі. Їхні роботи з Музичів потрапляють в музеї та на міжнародні виставки. [12]

За 9 років існування резиденції, у Музичах, відбувалися зустрічі та виставки, Алевтини та її друзів, на які запрошували усіх жителів села та гостей з Києва. Іноземці, що живуть в Музичах переконані, що таке відбувається у кожному українському селі. Продавці, бібліотекари та жителі села, що безпоседньо контактують із резидентами, почали вивчати англійську, художницю запросили викладати малювання у школі. У резиденціях пишеться «нова історія Музичів» саме так називався проект резиденцій 9 років тому.

Ще одна міжнародна резиденція, про яку варто згадати, існувала в донецькій “Ізоляції”. Платформа культурних ініціатив запрошувала в Донецьк різних художників, пропонувала їм зануриться в нове середовище, а потім розповісти про те, що вони побачили і зрозуміли, у своєму проекті.

Оля Балашова у своїй статті на інтернет порталі «Українська Правда» пише: «Результат роботи однієї з таких резиденцій для фотографів під керівництвом Бориса Михайлова, що проходила в 2012 році, сьогодні має особливе історичне значення. Її учасники створили художній архів-опис міста Донецька напередодні катастрофи, до якого ми ще не раз будемо звертатися в майбутньому, в пошуках відповідей на складні питання. [12]

Організатори ставили за мету побудувати альтернативне місце розвитку культури поза директивними установками у місті. Сьогодні Платформа перебуває у Києві, та проводить архітектурні резиденції у Маріуполі.

Арт резиденція у Франківську з’явилася у 2014-му на базі організації «Тепле місто», що вибудовує стратегію розвитку культурного ландшафту нічим не примітного, але з давньою історією та архітектурою міста, що знаходиться неподалік культурної столиці – Львова.

Арт-резиденція є частиною стратегії, що дозволяє ставити місто на рівень прогресивного культурного центру. У резиденції відразу ж привезли кілька відомих польських аніматорів, що реалізують свої проекти у різних куточках світу. Перший проект пройшов у форматі «Конгресу рисувальників» під керівництвом автора − Павла Альтгамера, і це започаткувало діалоги серед різних об’єднань та звичайних глядачів. Івано-Франківсь з’явився на туристичній карті України. Завдяки участі у міжнародних конкурсах та культурних форумах, про місто знають у Європі, туди хочуть потрапити більшість з іноземних експертів, що приїжджають в Україну з культурною місією. Проект «Тепле місто» проводить так звану «джентрифікацію» провінційного міста.

Щодо пілотного проекту культурно-мистецької резиденції у Вінниці, то можемо з впевненістю сказати, що то прогресивний крок у розвитку культурних проектів, бо відбувалася вона за підтримки не лише Посольства Швейцарії, котре зацікавлене тематикою дискусій, а й місцевої влади, що сприяла організаторам. Організатором став «Кризовий медіа центр» у партнерстві з «Конгресом Активістів Культури». Місцем проведення обрано Вінницю, бо саме це місто позиціонується, як найпрогресивніше в Україні.

«Вінниця – маленька модель великої України, де пострадянське несвідоме часто перемагає усвідомлений вибір європейського вектора розвитку. Тут дійсно є затишна манірність провінційної Європи: педантично чисті тротуари і громадський транспорт, який точно за розкладом курсує  радянськими вулицями і проспектами, широту і масштаб яких все ще можна розгледіти за кількістю рекламних поверхонь. Але як це зазвичай і буває в провінції, декларована відкритість усьому новому найчастіше існує тут лише на словах.» − так характеризує локацію Ольга Балашова. [12]

Основною метою резиденції було на прикладі одного проекту розробити механізм вирішення нагальних суспільних проблем засобами мистецтва. Проект проходив у трьох площинах: візуальна, інтерактивна та дискусійна. Темою усіх резидентів та учасників була «декомунізація», що після прийняття законів 2015-го року призвела до варварського нищення творів мистецтва, поки про них не було уточнень. Працюючи над темою декомунізації резиденти, учасники та гості працювали над поняттями «постсовєтське», «радянська свідомість», «утопічність» та «ідентифікація», в основному напрацьовуючи партисипативний спосіб вирішення проблем взамін на застарілий директивний. Вже сьогодні сформована так звана «дорожня карта», для розповсюдження набутого в резиденції досвіду. Заплановані презентації та воркшопи по її застосуванню у трьох містах зони АТО, де ця проблема стоїть найгостріше.

Головні досягнення резиденції публічний простір для місцевих дискусій та вуличного кінотеатру, який перейняла після проекту вінницька активна громада, а головне перші кроки співпраці з владою.

Отже, аналіз візій та завдань різних арт-резиденцій та досліджень комісій, що займаються розвитком мобільних проектів у різних країнах, можемо побачити: арт-резиденція це один з інструментів для подолання деяких суспільних проблем, зокрема екологічних, економічних, соціальних; проекти резиденцій є медіаторами культурних змін та побудови стратегій сталого розвитку, таким чином проекти створені в умовах резиденцій, набувають «додаткової цінності» завдяки їх соціальному потенціалу; митці у резиденціях отримують ексклюзивний досвід та можливості для розвитку власних проектів, вони виконують роль аніматорів культури у кожному новому місці.

В Україні лише починають з’являтися арт-резиденції з аналогічними завданнями, запозиченими з іноземного досвіду. Поки у нас немає асоціації чи робочої групи, котра могла б займатися підтримкою подібних проектів, але є аналогічні проблеми та інтерес окремих організацій та митців до реалізації програм арт-резиденцій з соціокультурним потенціалом.