У сучасному світі ілюзія є невід’ємною складовою реальності. В добу інтернету, соціальних мереж, стрімкого технічного прогресу та побудови віртуального майбутнього вже неможливо обходити той факт, що ілюзія рівноправна та має офіційний статус одного з варіантів світобудови. Науковці, політики, художники, режисери, рекламники – всі сьогодні вдаються до маніпуляцій ілюзіями, адже це така спокуслива можливість використати їх для керування суспільством.

Соціальна ілюзія – одна з найбільших трагедій сучасності. В розпалі третя світова війна, що має назву «інформаційна», і вона настільки ж нечесна, як і методи, які використовуються по відношенню до жертв. Щодня люди стикаються з ілюзорними формулами та конструкціями кращого світу, що їм пропонують політики, ілюзії щодня дискредитують, викривлюють сприйняття людиною суспільства в цілому, думки про інші спільноти і культури.

Основу ілюзорного уявлення становить неповна (вирвана з контексту), спотворена інформація, змішані з вигадками і фальсифікаціями відомості про історичні події, факти, про дійсний стан речей у країнах, і їхні соціально-економічний і політичний стани, тенденції розвитку («загниваючий» Захід, наприклад, довго залишався соціальною ілюзією радянських людей).

Соціальні ілюзії є деструктивними у відносинах між країнами, націями, окремими народами. Бо такі ілюзії змушують величезні групи людей мігрувати у пошуках кращого життя. Але часто, натикаючись на проблеми реальності, ці люди страждають, гинуть. Відбувається зміна суспільного клімату.

Руйнування почуття реальності чи поглядів на світ стає причиною екзистенціальної кризи людини. Сьогодні вона живе в ілюзії «потрібності» та інтегрованості у глобальний світ. Суспільство будує цілі спільноти, групи та навіть сім’ї у мережі інтернет для віртуального спілкування. Люди стають ніби соціально важливими, при тому втрачаючи власну ідентичність, право на приватність, недоторканість власної території, стають дедалі більш самотніми та асоціальними у величезних мегаполісах та містах.

Деякі впадають в іншу крайність та, відмовляючись від прогресуючого світу, втікають до релігій, де теж у свій спосіб намагаються заховатися від самотності.

Індивідуум втрачає природність та зв’язаність зі світом, поринаючи в утопію ілюзій. Люди забувають, ким вони є насправді.

Ілюзія затягує. Чи можна сьогодні відрізнити справжність від ілюзії? І що таке є справжність?

Проект «Trading illusion» дає унікальну можливість замислитись над згаданими вище процесами. Пропонує художникам пояснити свою думку відносно того, як вони бачать цей ілюзорний світ та які рішення пропонують у пошуку нових ідеалів.

У своєму кураторському виборі я орієнтувалася на різні форми ілюзій, що існують сьогодні у суспільстві України та світу, на те, як художникам вдається їх опрацьовувати у своїй творчості.

Кожен із них у власний спосіб аналізує той чи інший стереотип, що характеризує епоху або конкретний міф. Наприклад, однією з яскравих робіт є «Шукаючи» Ельміри Шемседінової. В абсолютно звичайному, на перший погляд, сюжеті присутня неймовірна тривога та напруження. Люди, які плавають, стоять чи щось шукають у воді, в спокійному наче пейзажі, насправді знаходяться у зоні прямої атаки. Бо якщо придивитися, можна побачити, як між ними з плескотом падають кулі. Ілюзія спокійного, розміреного життя, що ніби панує в країні, є цинічною ілюзією у процесі гібридної війни, що відбувається на сході. Політики торгують цими ілюзіями захисту, суспільство їх сприймає залюбки, бо так простіше жити, адже людям не властиво зізнаватися собі у власних слабкостях та жити у постійному стресі.

До цікавого аналізу світу крізь тілесність вдався Денис Кравець. Серія знімків «Амбротипії» — візуальне дослідження образу людського тіла, живої та неживої природи у кабалі та алхімії. Псевдостаровинна фотографія, що демонструє те, що описати та структурувати Бога крізь земні поняття неможливо. Марсель Оніско, наприклад, звертається до гумору та іронії, використовуючи форму календаря, та у свій спосіб відтворює трансформований світ радянської епохи, де панувала ілюзія стабільності та впорядкованості життя, що у моментах набувала абсурдності та саркастичності. У характерній філософській манері Катерина Бучацька у своїй інсталяції «Жоден не більший не» намагається простежити зв’язки, що виникають внаслідок послідовно змінюваних відмінностей і подібностей предметів. При випадковому виборі певної кількості об’єктів між ними виникають такого роду зв’язки, які дозволяють говорити про можливу метаморфозу, трансформацію одного об’єкта в інший.

Ілюзія плинності та гра з реальністю і об’єктивністю природних процесів лягла в основу роботи Віталія Кохана, що в інсталяції «Рука, пісок та відображення» грається з внутрішніми образами, які частково потрапляють у реальний світ, стаючи об’єктами та діями.

Тему відображення продовжує Руслан Тремба у своїй серії «Мій реалізм». Він вдається до метафізичного «втручання» глядача в ілюзорний світ художнього твору, де перший стає частиною другого, привносячи свій досвід та доповнюючи його своєю присутністю. Полотно поглинає оточуюче середовище і віддзеркалює його нам, як статичне, так і рухоме. Віддзеркалює реальність зараз і тут.

Із цікавим твором «Die Geburt der Tragödie aus dem Geiste der Musik» виступає Інара Багірова, яка пропонує нам переосмислити однойменний твір Ніцше, де автор висловив свій погляд на дуалістичні витоки мистецтва. У передмові до цього твору йдеться про те, що основою метафізичної діяльності людини є мистецтво.

Автор: Катерина Рай